Гора Костел — одна з тих вершин Микуличина, які одразу привертають увагу незвичною формою. Її скелястий виступ дійсно нагадує шпиль старовинного костелу, тому місцеві ще здавна так її і називають.
Утім, на картах та в туристичних путівниках цю локацію частіше позначають як Скеля Костел, адже географічно це не окрема гора, а великий скельний масив на схилі хребта. Саме ця природна формація стала впізнаваним символом Микуличина, тож обидві назви — гора і скеля Костел — уживаються рівнозначно.
За легендою, колись тут стояла природна кам’яна брама, крізь яку «гуцули проходили до неба», а нині від неї залишилися лише химерні скелі, що дивом встояли проти вітрів і часу.
Маршрут до Костелу починається з південної частини Микуличина. Звідси до вершини веде вузька лісова стежка, яка спершу піднімається поміж смерек і буків, а потім виходить до відкритого кам’яного хребта. Підйом триває приблизно 1,5–2 години у спокійному темпі, а в нагороду — види, від яких перехоплює подих.
Зі скель Костелу відкривається панорама Микуличина, хребта Явірник і навіть сусідніх вершин — Синяка та Довбушанки. В ясну погоду видно і блиск річки Прут, і сріблясті дахи хат унизу.
У народі кажуть, що гора має «свою ауру». Старожили розповідають: якщо сісти на камінь біля самої верхівки, подумати про щось добре — бажання обов’язково здійсниться. Можливо, справа в енергетиці місця, а можливо, у тому, що тут справді дуже спокійно. Вітер приносить запах смоли, чути лише шелест лісу, а десь у небі ширяють хижі птахи.
Гора Костел — це не лише чудова фотолокація, а й місце для роздумів і натхнення. Сюди часто приходять пішки туристи з Яремче або гості Микуличина, які хочуть відчути Карпати ближче, без натовпів і шуму. Найкраще йти сюди навесні або восени, коли ліс найяскравіший, а краєвиди прозорі й чисті.
Де знаходиться
Микуличин, Івано-Франківська обл.
